Дибенко аж підстрибував на стільці, пересмикував бровами, підморгував нам, заохочуючи до співу, але ніхто до нього не приєднався, і, доспівавши до «яром-долиною козаки йдуть», він утратив запал.
— Він не такий далекий, як нам здається. За Збручем живуть наші люди. Такі ж українці, як і ми, тільки на волі. Нам допоможуть.
— І ми тут знудилися без роботи. Може, тому дехто й пішов.
— А те бачив? — показав він нагайкою у бік спаленого села.
— Ні, я поїду зі своїм ад'ютантом, — відповів Гупало.
— Немає в нас стільки хліба, — ображено відповіла матінка Єфросинія. — Два оселедці є, а буханець один зостався.