— Ти своєю бородою залоскочеш мене до смерті.
— Ім'я? Та яке ж… — я розгубився зовсім. — Може… Чорний…
— Ой, ідеш ти в далеку дорогу, соколе наш, вирушаєш туди, де вітер не віє, сонце не гріє, де пташки не співають, зіроньки не сяють…
А коли небо захмарене та ще й пускається дощик, тоді, вважай, цього дня немає. Козакам це тільки на руку. А чого ждуть москалі? Невже іще виглядають підмоги?
— Ну, не з Досиною косою іти на постриг, — сказав Ворон.
— Сват, костиль йому в гузно! — пирхнув Мефодь. — Командир червоного полку, ще свіжий, тільки позавчора засолив.