В'юн так само неквапом подивився у свої карти, перевів погляд на Козуба, на отамана, тоді обвів очима козаків, що стояли за спиною в його суперника. І кинув карти на стіл.
— Єзжайтє, всьо в акуратності, — сказав іродів лакиза, віддаючи документ.
— Ми довго його носили з собою, — сказав Гриць. — Ховали за пазухою, переховували в дуплах дерев, у лисячих норах, у старих воронячих гніздах. А проти минулої зими, коли нас зосталося троє, вирішили закопати…
На варту я виставив Сутягу і Ходю, але й сам довго не спав.
Козаки насупилися, важко прикидаючи, що ж це воно виходить.
За зиму хлопці так знудилися, що навесні 23-го погуляли будь-будь. Дарма що з усіх, хто пішов на зимові квартири, повернувся лише Василинка — безвусий хлопчина, схожий лицем на дівчинку. Того й Василинка, а не Василь. Було йому од сили шістнадцять, а може, ще менше, хіба ж допитаєшся?