Євдосі страшенно подобався цей хлопчик, який ріс, мов огірочок, не по днях, а по годинах, замість плакати він тільки тихенько порипував чи агукав, не вередував навіть тоді, коли різався перший зубчик; одного разу він ухопив Євдосю за палець і потяг його собі до рота, вона здогадалася, що в дитини ятряться ясна, і несподівано навіть для себе самої додумалася до такого, що їй стало трішки соромно. Але відмовитися від свого наміру Євдося вже не могла, тож, соромлячись і водночас відчуваючи в тому соромі гріховну насолоду, вона розстебнула на грудях кофтину, оголила пругку, ще ніколи не торкану дитячими вустами грудь, намазала сосок медом і дала маляті, яке жадібно почало смоктати Євдосю, приємно кусаючи її враз набубнявілу дієчку. Отак вона й спала з Ярком цілу ніч, тамуючи біль у його яснах і вередячи в собі досі незнаний свербіж материнства. Вона злегка торкалася дитячого тільця, роздивлялася пучками пальців личко, вушка, вже довгенького шовковистого чубчика, роздивлялася й бачила все, що хотіла, бо Євдося не була такою сліпою, як те видавалося збоку.