«За отчетный период случались мелкие проявления бандитизма.
— Я знав, що цим усе кінчиться, — сказав Ілько.
Саме під цей момент з рипом відхилилися двері, і до клуні просунулася волохата морда — симпатичний сірко світив на нас розумними очима. Замість гавкати — тільки облизався.
Так отож після тієї поразки більшовики знов заговорили про амнестію, і сам комісар 145-ї дивізії Дибенко запросив нас до свого штабу в Звенигородку на переговори. Все було узгоджено за суворими правилами військової дипломатії: вони прислали до нас заручників зі своїх старшин, які мали сидіти під вартою доти, поки ми домовлятимемося з їхнім начальством.
Начальник Черкасского окрото ГПУ Бергавинов».
Той, хто обирав це щасливе життя, мусив явитися з повинною і здачею зброї впродовж тижня.