— Це отого, що зуби не вміщаються в роті? — спитав братик-гупалівець, який ще добре не знав усіх Воронових козаків.
— Дай же поїсти людині, — дорікнув я Бойкові. — Потеревенити завжди встигнемо.
Негайно подати до штабу групи такі відомості, необхідні для пляну загального руху.
— Ну от і добре. Там якраз у двісті дев'яностому полку є місце ротного.
— Концерт, еге? — співчутливо сказав Коляда. — Ходімо, бо змокнете.
— Аж не віриться… — я мимоволі подивився на Невіруючого Хому.