— Це все одно, що карати дітей, котрі не знають, що вони коять.
Напхом напхана зала сопіла, кашляла, сичала, зітхала, бо публіка тут зібралася таки різномаста — від тонкосльозих жінок до черствого чоловіцтва, від співчутливих селян до розлючених активістів, від поміркованих службовців до оскаженілих партійців.
— Ну… как жє, канєшно. Сразу уєду, єслі атпустітє. Ви жє меня атпустітє?
До того ж Загородньому страх як кортіло швидше побачити Гулого, на якого він покладав найбільшу надію.
Їх уже чотири місяці морили в Лук'янівській в'язниці і досі не розстріляли тільки тому, що не допиталися прізвищ холодноярських партизанів та підпільників, які залишилися на волі.
— Як твоя рука? — раптом поцікавився Загородній.