— А куди впадатимуть ті молочні ріки? — перебив я Дибенка. — У Волгу?
— А ти не перебивай, пане отамане, — перевів подих Вовкулака. — Послухай, як воно часом збігається завдяки Божому промислу і провидінню.
Вовкулака зіскочив з коня, став на коліна, торкнувся Ганнусиної шиї.
— Ви можєтє дать нам распіску в том, што забралі дєньґі? — раптом спитав чекіст.
Він таки трохи вхоркався, але сам того не чув. Чув тільки, як щось дрібно трусило ним ізсередини і свербіло ліве вибите око.
— Піздєц, — сказав рябий, що досі жував проскурку.