— Ходя, сюди! — закричав Ворон. — До мене!
— От і все, — прошепотів Ілько. — Ні хреста, ні горбочка.
— А що, заберемо цього ходю[*] з собою? Може, обтешемо і вимуштруємо, як собаку.
Вовкулака, не зводячи очей з Касатонова, ковтнув слину. Він уже прикидав собі, як і кого посилатиме в «земельний комітет».
— Ні, навіть не здається, а… я ж кажу, таке відчуття у мені живе. Що я народила цю дитину від тебе. Що Бог нам послав її не випадково. Тут є якесь знамення.
Довгов'язий ще довго лементував, зіпав, погрожував, і з його криків стало зрозуміло, що вони знайшли могилку в Гунському лісі за двадцять кроків на схід од старезного дуба. Знайшли, роздовбали вже мерзлу землю і таки докопалися до труни, відкрили її, та замість небіжчика знайшли тільки бриля, вишиванку й оту глумливу записку, яка дістала чекіста Гоцмана до самісіньких печінок: «Ангели вкрали».