— Нє, токо по жєнскіх компаніях! — відказав поручник.
— Витягни мене звідси! — рикнув Терещенко-Завірюха, відпльовуючись. — Тоді розкажу.
— Ярко ніколи не проситиме милостині, — сказала Ганнуся.
Козуб із В'юном першими втямили, що й до чого, і сіли за стіл один проти одного. Вовкулака взяв саморобну колоду карт, почав тасувати, вони, благенькі, розліталися, падали. Вовкулака їх підбирав і знов намагався перемішати. Нарешті простяг колоду Козубові, запрошуючи зсунути. Козуб похитав головою, і так само зробив В'юн. Тоді Вовкулака поволі роздав по шість карт, засвітив козирем винового туза. Козаки, затамувавши подих, стали поза спинами гравців.
— Якщо розбіжимося, то де збираємося? — спитав Біжу.
— А хто тобі, дядьку, сказав, що ми дражнимо собак? — спитав Коляда. — Ми з ними більші друзяки, ніж з отакими, як ти.