— Звісно, — сказав я. — Нічого в цьому світі не буває випадкового.
Перед образом Спасителя стояла молільниця, і Чорний Ворон усім єством відчув її близькість. Вона мовчки, самими вустами, молилася перед Розп'яттям, а коли він наблизився, також усією собою почула його присутність, ледь-ледь повела головою, і на мить — лише на коротку мить — вони торкнулися поглядами.
— Господь буде милостивий до цієї дитини, — відповів я. — А випробування зміцнюють дух і ведуть до життя.
— Уночі! Треба вдарити вночі, пане отамане, — втрутився у розмову козак із широко ошкіреним ротом, з якого визирали чималі ікла.
— Кажеш, піду отак просто до білої панни? — перепитав Чорний Ворон.
Наприкінці лютого спали морози і ліс терпко запах весною. Під час відлиги кілька днів сіялась мряка, яка майже злизала сніг — тепер він де-не-де білів поміж дерев окремими острівцями.