Я ковтав ці слова разом із димом, мене охопив такий відчай, що хотілося вити. Як таке могло статися? Чому ж не було гасла — сигналу до загального повстання? Чому нас не повідомили про виступ армії з-за кордону? Хтось ніби зумисне підготував цю катастрофу.
— Усе це добре. Але мене цікавить дата початку повстання.
— Попрошу пред'явіть документи! — Вовкулака впер дуло карабіна в нагрудну ліву кишеню френча.
Взагалі за час цієї подорожі я відкрив у наших сільських людях одну цікаву рису, яка, на перший погляд, викликає замилування, а з другого боку, видається мені сумнівною. Це — якась аж надмірна добрість, безхитрісна та безоглядна, оте запобігання перед гостем, навіть якщо цей гість випадковий і ще невідомо, з чим до тебе прийшов. Мені, твердоголовому, було прикро від того, що ці милі статечні люди так догідливо приймають сімейство червоного воєнкома, готують вечерю, гріють для купелі воду, відводять для ночівлі світлицю. Вони обоє разом замахали на мене руками, коли я хотів дати їм трохи грошей, а вдосвіта, виряджаючи нас, господиня ще й дала на дорогу «моні» для хлопчика.
— І що ти на моєму місці зробив би після цього з червоним комісаром?
— Ні, — похитав головою Ворон, хоча йому ця думка сподобалася. — Закопують ножі на знак миру, а Залізняк не збирався ні з ким миритися.