Незабаром нас уже приймали в дивізійному штабі, що розмістився в просторому будинку двокласної гімназії. Назустріч ледь не з обіймами вийшов сам комісар Дибенко, а з ним — комбриг Кузякін.
— За все. І за клопоти, яких завдаю, і за поспіх мій повсякчасний. Мушу й тепер вирушати.
— Це я далеко заїхав? — і далі паленів Загородній. — Це я закликав вас до саморозпуску? Чи ті, що возили курвів у хвешенебельних вагонах? А може, й зараз сидять із ними в загранишних рестораціях…
Переданные сведения взяты от начуездучастка ГПУ тов. Лихачева лично под строжайшим секретом и огласке не подлежат.
— Вот і ладнєнько, маладчінка. Дамой тєбя тоже атвєзут, — сказав той, що був у білому кожусі. — Падпіші вот здєсь.
— Не треба. Покиньте мене тут, а самі… Вороне, ти знаєш, де на хуторі живе мій брат. Хай хтось перекаже Ількові, він мене забере.