— Дурненька, — сказав я. — Ви зараз продовжите, але цю іграшку краще дай сюди.
— Бачила таку добрість? — сказав я, коли ми виїхали за село. — Готові самі піти з хати, аби догодити соввласті.
— У гурті, може, й так, — погодилась Дося. — Але… ти ж не любиш, коли від жінки пахне козою?
— Віноват! — посіпака швиденько прикрив Яркове личко ковдрою, однак той розкричався ще дужче.
— Сотник Завірюха, — міцно потис він Денисові руку.
Лихо не без добра, подумав тоді Чорний Ворон.