— Звідтіль, — сказала вона. — І все ближче до вас, пане отамане. Я тепер учителюю в Лебедині.
Вогник сірника освітив його застигле, аж кам'яне обличчя.
— Якщо маємо прапора, то треба обрати бунчужного, — Ворон повів очима по засмучених лицях, які враз ожили.
— Незабаром Великдень. Я тобі принесу вечерю, як до хрещеного батька.
Увечері Євдося викупала дитину, зодягла її в чистеньку льолю, яку сама пошила з мануфактурної байки, напоїла козиним молоком, розведеним настоєм парила й меліси, і вклала у тверде дерев'яне ліжко, на якому спала й сама.
Тоді я ще не знав, що настане та чорна година, коли я залишуся в лісі тільки з оцим китайцем, і ми з'їмо з ним першу сиру ворону без солі.