2024 © Все права защищенны - BookQuotes.ru
Ворон відчув, як у нього замлоїло під «ложечкою» — так було завжди, коли передчуття віщувало цікаву роботу. Він любив гучні бенкети і також готувався до них на совість. Цього разу насамперед постановив не робити ближчими днями ніяких випадів, зачаїтися у Лебединському лісі аж до суботи. Тільки нічні звідуни ходили на вивідки, серед них, певна річ, і Вовкулака, який, крім важливих вістей, десь роздобув ще й книжечку Квітки-Основ'яненка. Тепер він подовгу сидів з тою книжечкою біля нічного багаття, жадібно щось там вичитував, наче то був детальний план їхнього нападу на Лебединську цукроварню.
Просмотров: 5
Піаніно стояло в світлиці, яку отець Олексій відвів нам із Тіною для нічного побачення, тепер тут вікна були зачинені знадвору віконницями, а зсередини щільно запнуті зеленими гардинами, тож ми могли навіть засвітити гасову лампу. Хоча, прилаштувавшись на широкій отоманці, покритій таким же зеленим, як і гардини, рипсом, ми роздивлялися одне одного більше на дотик, роздивлялися довго і жадібно, скидаючи з себе одяг, бо від кахляної грубки сходило таке тепло, що в мене паморочилася голова. Я давно не був у такому теплі й затишку, отець Олексій це знав і, щира душа, добряче натопив грубку, зробив усе, аби нам було в нього зручно і затишно. На столі, застеленому білою скатеркою, стояла карафка полинівки, пляшка червоного вина, у парі з паляницею лежав шмат доброї солонини, стояв ще горщик з печенею і — звідки отець Олексій знав мої примхи? — глек непочатої ряжанки, затягнутої зверху апетитною брунатною кіркою.
Просмотров: 2
— Справді? Ти мене не обманюєш? — вона підняла голову, глянула на нього покірними, проте гарячими очима.
Просмотров: 1
— Що ж я — пістолета од кабзди не відрізню? — образився Василинка.
Просмотров: 2
Козаки спокійно так до них підійшли, привіталися, як до своїх, не хапаючись за зброю, і хоч ті не зраділи зустрічі, але мовчки, навіть запопадливо дивилися на трьох богатирів — ікластого Іллю Муромця, кругловидого Альошу Поповича й косоокого Добриню Микитовича, бо чого проти них були варті ці троє приблуд — Тюха, Матюха й Ванька Долубай. Іншого разу Ілля Муромець навіть не глянув би в їхній бік, а тут у нього тенькнуло серце, коли вгледів на щоці одного обідранця велику родиму пляму бурякового кольору, і Муромець-Вовкулака звернувся до нього весело: здоров, ми з тобою бачилися в Лебедині, пам'ятаєш? — а той Тюха чи, може, Матюха, якщо не Ванька Долубай, засміявся до Муромця, мовляв, так-так, може бути, «прошлим летом ми там втрайом ґулялі на Маковєя», тоді Вовкулака моргнув Ході й Біжу, вони їх умить обеззброїли, повалили на землю і так «залоскотали», що друзяки, спихаючи вину одне на одного, виказали все до грамини.
Просмотров: 4
Сказати, що отамани зовсім мовчали, не скажеш, вони називали імена, прізвища, однак це були або люди вигадані, або такі, що загинули, або ті, що пішли на амнестію.
Просмотров: 1