Цитата #2660 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

Скочивши на коня, він подався в містечко.

Просмотров: 3

— Ви да сіх пор счітаєтє сєбя тузом? — захихикав Голубчик, заохочуючи залу до сміху, проте вслід йому реготнув лише білобрисий молодик, котрий швиденько щось нотував до рудого зшитка. Мабуть, це й був кореспондент, якщо не редактор, зети «Червоний Жовтень» Каленик Груша.

Просмотров: 2

— Добре, — сказав Зінько. — Тільки не вбивайте старого. І дивіться, як помирають за Україну! — він підніс «штаєра» дулом до відкритого рота й натиснув на спускову скобу. Побратим не підвів — глухо ахнув останній набій, Зінько не відчув ніякого болю, лиш коліна йому підігнулися, і він поволі опустився на землю. Ліг і випростався на повен зріст, як живий, тільки його відкриті очі швидко затягувалися льодяною плівкою і враз оскліли.

Просмотров: 7

А вдосвіта, ще затемна, коли путні господарі вирушають на ярмарок, ми виїхали підводою в напрямку Умані. Я бачив добрий знак у тому, що наш маршрут на Захід пролягав через місто, в якому ми вперше зустрілися. Виїхали ми з Тальянок — це верст за сорок від Лебедина, — щоб не натрапити на когось із вельми допитливих, хто міг би нас упізнати. Маючи в Тальянках надійного чоловіка, я заздалегідь прикупив там пару запряжних коней із возом, а потім, трохи погостювавши у нього (поки Тіна призвичаювалася до дитини), ми вибралися в дорогу. За мапою я прикинув, що нам знадобиться близько тижня, щоб дістатися до кордону, — це якщо ми не встрянемо ні в яку халепу.

Просмотров: 4

— Рушайте, батьку, — сказав він до дідка.

Просмотров: 4