Цитата #1672 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

Ми розмовляли в хаті отця Олексія, через якого я покликав її на зустріч, і він, добра душа, сам запропонував, аби ми зійшлися у нього. Осінні ночі були вже холодні, тому я пристав на його запрошення, хоча знав, що це ризиковано — за садибою панотця могли наглядати. Та я покладався на рідну тітоньку ніч, яка все приховає від стороннього ока. Що тут казати, вночі навіть куля безпечніша. Головне, що я довіряв панотцю Олексієві, котрий, безперечно, також був у чекістському списку «щирих».

Просмотров: 1

Залишенець. Чорний ворон

Залишенець. Чорний ворон

Еще цитаты из книги «Залишенець. Чорний ворон»

Коли його засмоктало по плечі, він зрозумів, що це кінець.

Просмотров: 0

— Солодка покута, — з тамованою радістю мовила Тіна, коли він уже сів і заходився скручувати нову цигарку.

Просмотров: 1

— Свячені ножі. Ось що закопав тут Максим Залізняк. Ножі, освячені самим Мельхиседеком.

Просмотров: 0

— Я балакаю з вами по-людському, хлопці, — сказав Ворон. — На розписку в мене чорнило висохло, та поки що я нічого у вас не беру. Хотів лиш спитати, що там зараз у монастирі робиться?

Просмотров: 1

— Начебто, каже Танасиха, хтось його впізнав. Хотів щось спитати, а він хамуль-хамуль — невідомо де й дівся.

Просмотров: 4