Цитата #2333 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

— А знаєте, братці, що найстрашніше в голоді? — спитав він, приходячи до тями. — Це коли вже не хочеться їсти.

Просмотров: 0

Обминаючи села — де лісом, де полем, — Чорний Ворон надвечір дістався до Богунового хутора, за яким починався Лебединський праліс. Темніло зарані: поки він одлежувався у Євдосі, свята Варвара увірвала ніч, але дня не подовжила. Срібний німецький годинник, якого Ворон дістав з кишеньки-пістона, показував тільки п'яту, а надворі вже було поночі. Втім, до їхнього зимівника він зміг би дістатися із заплющеними очима, так само, як і його кінь, котрий чув цю дорогу кожним копитом.

Просмотров: 1

На цій «призьбі» стояли білі клени, ясени, берези, які раніше від дуба і граба викинули молоденьке листячко, і звіддалік здавалося, що їх огортає зелений дим. За підлісок тут були густі зарості ліщини (вона теж уже розвісила свої блідо-зелені сережки), кущі шипшини та глоду, що набубнявів біленькими пуп'янками.

Просмотров: 1

— Це у вашому Яру такі шуточки? — образився Вовкулака.

Просмотров: 1

Стіни розсунулися від того могутнього співу, високо вгору піднялася стеля, і грім за вікном приєднався до хору.

Просмотров: 1