Ми вже не мали сил і сміятися. Клуню покинули голодні і злі.
— Веремія, — повторив я, обернувшись до нього.
Суворе, навіть хиже обличчя Козуба лагідніло від сором'язливості. Недовго він зустрічався з Яриною, але одного разу вони «побували на небі». Івасю, — сказала Ярина, коли проводжала його до лісу. — Ти до мене повернешся. Та коли що… не може так бути, щоб ти не залишив після себе сина.
Наближаючись до чергового узвозу, порослого густими чагарями, Ворон відчув, як забилося його серце. Там, на узвишші, під глодовими кущами було замасковано дві їхні «хати», кожна з яких могла вмістити щонайменше півсотні людей, а поруч козаки вирили ще й підземну стайню на таку ж кількість коней.
— То оце вони такі — орли губчека? — вийшов наперед Деркач, намагаючись говорити глумливо, але в нього це не виходило. — Цікаво… І як же вас величати?
Він зайшовся таким божевільним реготом, що ледве не випав із сідла.