Троє «губчекістів» тихенько зайшли до зали, а четвертий із коридору шмигнув за лаштунки. Може б, на них звернули більше уваги, якби саме тут не зірвалися оплески — публіка вимагала починати.
— Нікуди він не пішов. Коли ми брали Черкаси, гарматною стрільнею йому відірвало голову й праву руку…
— Тоже мнє рицарі, — чмихнув байбак убік, але його почули.
— Не тільки. Знаєш, у мені постійно живе одне відчуття, про яке я соромлюся тобі сказати.
Цього вирлоокого Гальперович, звісно ж, і рубонув першим.
— Давольно, прідуркі! Кто нам павєріт, что ето сам Чучупака! Атвєзьом-ка лучше бандіта к его радной матушке! Пусть палюбуєтся.