— Якщо вам незручно — можемо поговорити в моїй машині, — вона киває в бік бузкового кадилака.
Вона замовкає. Дивиться на мене великими вологими очима.
— Де Государ? — питає Государиня у наставника, що стоїть за дверима.
Позираю в залу краєм ока, придивляюся: «добромольці» в центрі засіли. У перші ряди їх артамонівці не пустили, ясна річ.
— Юшечка чечужна, борщ московський, качка з ріпою, кролик у локшині, форель на вугіллі, підсмажка яловича з картоплею.
Слава Богу. Їсти в моєму становищі краще, ніж мовчати. Чіпляю шийку ракову, відправляю в рот, хлібцем житнім заїдаю. Государиня жує, вино попиваючи. І раптом посміхається нервово, ставить келих, перестає жувати. Завмираю я.