Зникають гроші й папери в білому квадраті, що світиться в стіні старої кладки. Спускають банщики з Баті підштаники.
Лик Государя з’являється в повітрі кабінету. Краєм ока помічаю золоту, переливчасту рамку довкола любого вузького обличчя з темно-русявою борідкою й тонкими вусами. Випрямляємось.
— Ох, смерть… — відкидає Государиня голову свою на чотири подушки.
— Слухай сюди! Вашому хазяїну все одно не жити!
— Зрозуміло. Тепер скажи чесно: ти цей будинок навмисно підпалив?
— Андрію Даниловичу, Коростильов. Прийом албанського посла переноситься на завтра, на 14.00.