П’ємо за керманича нашого. Сидить Батя, пожовує, квасом кагор запиває. Підморгує нам. А сам раптом два мізинці в замок зчіплює.
— Я не великий любитель лазні. Розмова в мене до тебе термінова, зволікання не терпить. Усамітнимось?
— Государю, ми не маємо права допитувати членів родини вашої, — каже Батя.
Слава Богу, не помутніло дзеркало це, не потемніло від часу.
Щось вона мені все-таки зробила… не дуже хороше. Щось таємно… Що? Сказав же хтось сьогодні. А в кого я був? У Баті. У «добромольців». У Государині. У кого ще? Забув.
— Смерть! Смерть! Смерть! — підхоплюємо. Підпливає граф до краю купелі, за мармур хапається. Але на іншому боці Комол рукою змахує: летить ніж блискавкою, графові в спину сутулу впивається по саме руків’я. Лютий крик граф видає. Змахує рукою Охлоп — летить його ніж, впивається прямо поруч із першим.