Люблю ж її за характер, за силу й цілісність, за непохитність. І за… білі, ніжні, незрівнянні, безрозмірні, розкішні груди її, бачити які мені часом, краєчком ока, слава Богу, щастить. А несподівані повечірні оглядини ці ні з чим не зрівняти. Побачити скоса груди Государині нашої… це захват, шановні панове! Одне шкода, що надає Государиня наша перевагу гвардійцям над опричниками.
На будинку «Дитячого світу» велетенське скло з рекламою живою: байкові онучі «Святогор». Сидить на лавці кучерявый молодець, дівиця-краса в кокошнику опускається перед ним на коліно з новою онучею в руках. І під дринькання балалайки, під схлипи гармоніки простягає молодець босу ногу свою. Дівиця обертає її онучею, натягує чобіт. Голос: «Онучі торговельного товариства «Святогор». Ваша нога буде як у колисці!» І миттю — колискова, колиска плетена, з ногою, в онучу загорнутою, погойдується: баю-бай, баю-бай… І голос дівиці: «Як у колисці!»
Впускає мене Коляха до зали. Неширока вона, з низькою стелею. Але затишна, звична, обжита. Посередині — купіль кругла.
— Добре… Будь ласка, відвезіть мене додому, якщо вам не важко. А за своєю машиною я потім сходжу… Я живу на вулиці Нежданової.
Лежу, очі заплющивши. Чекаю своєї черги, пару вдихаючи.
На Донській вулиці машин багато. Вмикаю рев Государевий.