— Скажи, Ком’яго, за що вони мене так ненавидять?
— На скільки — поки що не знаю. Але сподіваюся, що рано чи пізно пробачить мене Государ.
— Доброго ранку, мамо! — зливається виття дармоїдів воєдино.
Виносять її голу, непритомну в кожусі овечому. Нашим бабу закачати — діло звичне.
— Ні, не повинні… — широколиций усміхнений Нагул сякається в кимось любовно вишиту білу хустку.
— Ну й славно… — витирає вона бризки піни з обличчя.