Наразі ж, за хронологією давніх історичних подій, ми якраз напередодні появи Московії, і великоросійські «автори історії» зі шкіри пнулися, аби «підв'язати» великий Київ до «Залешанської землі». Навіть на татаро-монголів намагалися посилатися, мовляв, бачите, татарські монархи нам віддавали Київ.
Дуже багато «доважку брехні» додав «байкар історії» у своє оповідання. Брехня полягає в тому, що син князя Ярослава був не в Каракорумі у великого хана, а в Батия. Цей факт підтвердив особисто Плано Карпіні. Його слова ми цитували раніше. А по-друге, Костянтин не був старшим сином Ярослава, тобто він не міг бути заручником — аманатом.
На Бородінському полі, де з кожного боку було задіяно менше військ, ніж на Куликовому, бій тривав від ранку до пізнього вечора. І не закінчився.
Із цього довідуємося, від яких давніх споріднених слов'янських племен походить український народ. Це поляни, деревляни, волиняни, бужани, тиверці, дуліби, уличі, сіверяни та інші.
«Багато хрестоносців пішло на дно Чудського озера. Усього було вбито чотириста знатних лицарів, а п'ятдесят орденських братів потрапили в полон. Простих воїнів — кнехтів, які впали в бою, виявилося так багато, що їх навіть не лічили» [16, с. 13].
Однак повернімося до історичної канви оповіді. Брати не могли раніше кінця 1249 року з'явитися в землі ростовсько-суздальській, серед свого народу Моксель. Тільки після смерті Гуюка, яка настала в 1248 році, і після «утрясання» всіх спірних питань, переконавшись, що не залишилося загрози, Батий повернув війська додому.