Із цього довідуємося, від яких давніх споріднених слов'янських племен походить український народ. Це поляни, деревляни, волиняни, бужани, тиверці, дуліби, уличі, сіверяни та інші.
«Багато хрестоносців пішло на дно Чудського озера. Усього було вбито чотириста знатних лицарів, а п'ятдесят орденських братів потрапили в полон. Простих воїнів — кнехтів, які впали в бою, виявилося так багато, що їх навіть не лічили» [16, с. 13].
Однак повернімося до історичної канви оповіді. Брати не могли раніше кінця 1249 року з'явитися в землі ростовсько-суздальській, серед свого народу Моксель. Тільки після смерті Гуюка, яка настала в 1248 році, і після «утрясання» всіх спірних питань, переконавшись, що не залишилося загрози, Батий повернув війська додому.
Як бачимо, черговості старшинства великокнязівського володимирського престолу дотримувалася ціла низка — аж дев'ять — князів. Однак із призначенням Андрія великим Володимирським князем чи то сталася помилка, чи все відбулося цілком природно.
«У Батия ми знайшли сина князя Ярослава…» [8, с. 61].
Отже, ми знову повертаємося до московського князя Юрія Даниловича. Як пам'ятаємо з нашого викладу, він, зрештою, посів Володимирський великокнязівський престол. Тобто йому доручили збирати ханську подушну данину й відвозити її в столицю Золотої Орди.