Ясна річ, готуючись до протистояння з Гуюком, Батий у 1247 році покликав до себе у ставку всіх удільних улусних намісників із дружинами (військом). Почалася жорстока сутичка Чингісидів за титул верховного хана, хоча восени 1246 року титул прибрав до рук Гуюк. Верховний хан Гуюк побажав розправитися зі своїм головним супротивником і кривдником — Батиєм. Він не забув свого приниження.
Олександр Невський, потрапивши 1238 року в Орду, прожив там до 1252 року «під рукою» самого хана Батия. І Батий виховав Олександра, хлопчину семи-восьми років, за своїми правилами, прищепивши йому свої погляди на життя, зробивши з нього справжнього сина-степовика, відданого Золотій Орді. Тому немає нічого дивного, що вихований в Золотій Орді Олександр, так званий Невський, спокійно зрадив брата, великого Володимирського князя Андрія, скинув з престолу і згодом погубив його. Як бачимо, в Орді це вважалося звичайним, на ті часи, явищем.
В. М. Татіщев мав доступ не тільки до державних і церковних архівів, а й до архівів Казані, Астрахані та Сибіру. Отже, його книга мала посилання на багато першоджерел. Та ось що дивно: і цю книгу не було видано за життя автора. Навіть більше — Татіщеву заборонили її видавати, звинувативши в «політичному вільнодумстві та єресі». Згодом рукописи Татіщева зникли.
Книга «Скіфська історія», двічі видана М. І. Новіковим дуже маленьким накладом, ніколи більше ні в царській, ні в більшовицькій імперії не перевидавалася.
Настав 1262 рік. Олександр Невський виконав усі вимоги Золотої Орди і вирушив у Сарай востаннє.
Як хотіли — так і вертіли. Будь-який вимисел був виправданням. Але вкрай важливо простежити, як змінювалося історичне обґрунтування права Москви на підкорення Казані. Царські й монастирські канцелярії Московії в XVI–XVII століттях не вельми мудрували і обґрунтовували ці жорстокі завоювання належністю «землі Болгарської» «древньому надбанню Росії». Мовляв, тільки прихід на ці землі злих татар не дозволив Рюриковичам прибрати Волзьку Булгарію до рук.