Цитата #332 из книги «День опричника»

— Але я ж не прошу вас закрити справу. Я прошу за вдову!

Просмотров: 5

День опричника

День опричника

Еще цитаты из книги «День опричника»

— За моєю командою! — бурмоче Батя захмеліло-задубілий. — Раз, два, три!

Просмотров: 6

Виходять Нагул і Охлоп. Поки двері за ними зачиняються, чую стогін вдови дворянина.

Просмотров: 4

Під’їхавши, опускаю скло, закурюю. Народ розступається, щоб мені видніше було: поважають нас, опричників. На помості дерев’яному стоїть Шка Іванов — відомий кат московської інтелігенції. Тут він постійно шмагає по понеділках. Народ його знає й поважає. Шка Іванов здоровий, білошкірий, широкий у грудях, присадкуватий, кучерявий і в круглих окулярах. Гучним голосом зачитує Шка вирок. Слухаю краєм вуха, поглядаю на народ. Розумію тільки, що шмагати будуть якогось піддячого Данилкова зі Словесної Палати за «злочинну недбалість». Щось важливе він не так переписав, наплутав, а потім приховав. Довкола інтелігентний народ юрмиться, багато студентів, гімназисток. Згортає Шка вирок, ховає в кишеню, свистить. З’являється підручний Шка Іванова — Мишаня Лапки. Високий, вузькоплечий, бритоголовий здоровань із вічно глузливим виразом обличчя. Нарекли його так за те, що все каже ніби в лапках і після кожного слова двома руками біля голови своєї лапки показує, стаючи в цю мить дуже схожим на зайця русака. Виводить Мишаня на ланцюзі караного Данилкова: звичайний піддячий з довгим носом. Хреститься він, бурмоче щось.

Просмотров: 3

Тиша. Мовчить Батя. Мовчить Урусов. Мовчимо й ми. Завмер Цао з відкупореною пляшкою сичуаньського в руці. Будинок Урусова на ГГятницькій… Це й будинком назвати соромно: палац!

Просмотров: 3

Посміюється Погода, підморгує скотареві, виграє плечима молодецькими. І не витримує чолов’яга, кидається із замахом кулака пудового. Присідає Погода, а сам скотаря — під груди, коротким стусаном. Гикнув той, але витримав. Погода знов довкола танцює, плечима, як дівка гуляща, погойдує, підморгує, язик рожевий показує. Скотар танці не поважає, крекче та й знов розмахується. Але Погода випереджає — зліва у вилицю, справа по ребрах — хлясь! хлясь! Аж ребра тріснули. А від кулака пудового знов ухилився. Заревів скотар ведмедем, замахав кулачищами, рукавиці гублячи. Та все марно: знову під груди, та в нюхало — хрясь! Спотикається здоровань, як ведмідь-шатун. Зчепив руки в замок, реве, розсікає повітря морозяне. Та все марно: хлясь! хлясь! хлясь! Швидкі кулаки в Погоди: от уже й пика скотарева в крові, і око підбите, і ніс червону юшку пустив. Летять червоні краплі, рубінами виблискують на зимовому сонці, падають на сніг утоптаний.

Просмотров: 4