Сиджу за столом, до сніданку готовим, трояндами білими прикрашеним, золотим посудом і кришталем сервірованим. Стоять біля стін четверо слуг у каптанах смарагдово-сріблястих.
Ми тепер завжди й скрізь платимо тільки справжньою монетою.
Поглядаю на ясновидицю. Витріщились її очі зелені у вогонь, про все забувши. Сидить, як мумія єгипетська. А діло ж не чекає.
— Заходились дворяни та міняйли на зірки витріщати очі.
— Але я ж не прошу вас закрити справу. Я прошу за вдову!
— За моєю командою! — бурмоче Батя захмеліло-задубілий. — Раз, два, три!