Ворушусь, кашляю, сідаю. Гаряче мені. Беру пляшку крижаного березового соку «Єсенін». Припас Коляха, не забув. Булькає сік березовий у пересохлій горлянці. Інші теж ворушаться, кахикають.
Завжди так у неї — спершу трішки коньяку, потім уже шампанського. Справляє нужду Государиня, попиваючи з келиха.
— Та-а-к… неувязка… — чухає підборіддя доглядач.
— Сто років прожити вам… — ображено бурмоче вона, схлипуючи в темряві.
Але вже щось нове на обличчі відомому цьому закарбувалося.
— Зовсім з глузду з’їхав від страху! — шкіриться Сиволай на дітей.