— Не в трубу ж він вилетів? — бурчить Посоха.
Влипають намертво на хвилини й години. Ось із цього і створена справжня людина. Будинки молекул із кладкою в три цеглини. А то й у чотири. Часом ширші — хто не йме віри? А часом у вісімдесят вісім. Зробимо згодом ми експертизу. І всі будинки за міцними парканами, усі з охороною, тварі крамольні, гниди самовільні, у гріху народжені, до страти засуджені. Киплять казани державні. Жир, жир, жир почилих у бозі крапає й ллється на морозі.
— На китайських «меринах» їздимо! — вишкіряється Правда.
А ще тепліше було вісімнадцять років тому. Тоді на Красній площі палив народ наш свої закордонні паспорти. Ото було багаття!
І я вже нутром відчуваю — справу провалено.
Даю гроші. Яточник бере з поклоном. Сунувши книгу в кишеню, сідаю в «мерина».