— Государине, усе зробив. Парасковія сказала — сьогодні вночі. Зробила все як слід.
Підлітаю до жовтої будівлі Донських лазень. На стіні до самого даху — фігура бородатого банщика з густою русявою бородою й двома віниками в м’язистих руках. Ворушить віниками велетень-банщик, підморгує пустотливим блакитним вічком кожні півхвилини.
То якого біса я, питається, летів сюди? Ось Печатка: ліва долоня моя лягає на квадрат матового скла, залишаючи на ньому Малу Державну Печатку. І немає більше питань. Переморгуємося з Потрохою: 3 % наші! Вимітаються китайці з пиками перехнябленими, іде піддячий, свою сальну справу зробивши. Виходять і всі решта. Залишаємося тільки ми з Потрохою.
— І сорочку натільну привіз, Парасковіє Мамонтівно.
— Що, опричники, думаєте: пробачить Государ графа чи ні?
— Не в трубу ж він вилетів? — бурчить Посоха.