Ловлю Захід. Ось де оплот головної крамоли антиросійської.
А в якості «цукерки» ви — шановний читачу — отримаєте задоволення від гротескних сюжетів дійсно нової російської літератури, я навіть скажу більше — культури. Саме за такі культурні шедеври навіть найнаціоналістичніший українець, я вже не кажу про просто культурного українця, любить і буде любити Росію…
Гостре підборіддя її здригається, блакитні слізливі оченята дивляться розчулено. Я хрещусь, цілую ікону святого Георгія.
Поглядаємо мовчки на нього, ніби на привида: раніше бачити мужа цього доводилось нам тільки у фраках або ж у вишитих золотом каптанах.
Зустрічає Государиню зграя дармоїдів її. Виють вони радісно, верещать, кланяються. Багато їх. Різні вони: тут і блазні, і черниці-начотчиці, і каліки перехожі, і казкарі, і пустуни, і наукою скалічені пельмешки, і відуни, і масажисти, і дівчатка вічні, і колобки електричні.