— Словом, я оволодів нею, Государю. Ледь нас витягли потім із полум’я. А після пригоди тієї я сам не свій зробився — тільки про те й згадував. А через місяць у Свято-Петроград поїхав, іду Литейним — квартира горить на третьому поверсі. Тут мене ноги самі понесли — виламав двері, звідки сили взялися — не знаю.
Видніються на стінах ієрогліфи, що про мудрість і вічність нагадують.
— Читав, читав, — каже Государ. — Дотепно написано.
Спітнілими від хвилювання пальцями дістаю кулю з пакета, кладу на ліву долоню свою: є! Золоті!
— У бік теронув на повороті з Остоженки. Пика стрілецька перепудила, з кабіни не вилазила. Потім їхні приїхали з квадратом, із рукою, постовий згорнувся, я в хороші не пройшов, ну і з дрюччям буцатися не став…
Зиркає вона на мене, як тигриця на мишу. Шкодую, що рота відкрив.