Чудово. Ковтнувши джерельної водички «Алтай», покидаю літак, ступаю на доріжку саморухому, і привозить вона мене у величезну будівлю аеропорту «Єрмак Тимофійович». Новий аеропорт, щойно китайцями побудований. Бував я тут уже тричі. І все за однією і тією самою справою — через ясновидицю.
Жир людський, топкий, з казана чавунного, переповненого через край переливається, переливається, переливається, переливається. Ллється потік жиру безперервний. Застигає на морозі лютому.
— Жінки взагалі бояться крові. А російські…
— Сідай, — махає вона віялом, відпиває з келиха.
— Що там далі? — питає князь, дістаючи пилочку для нігтів.
— Ось, Батю, Козлова півсправи купила. Дві з половиною.