— А, щоб тебе… — бурмочу, прибираючи пісню.
— Це ти гарно сказав. Коли б ти на «добрих молодців» валити став, я б тебе зараз же відшмагати наказала. Прямо тут.
— У Москві життя благополучне, люди живуть заможно, бунтів нема, будують новий тракт підземний від Савеловського вокзалу до Домодєдова…
У чужих машинах тепер не домовляються навіть цілувальники. Занюханий піддячий з Торговельного Приказу не сяде в чужу машину говорити про чорну чолобитну.
Але й через кров. Государиня наша юдейка наполовину. І нікуди від цього не дінешся. Почасти через те стільки пасквілів на неї пишуть, стільки пліток і чуток розходиться по Москві та по Росії.
— Правильно, брате. У тебе шолом дуже волохатий, а якщо виводити — зяяння вийде недоладне. На те зяяння тільки дві пики влізуть: Цветова та Зільбермана!