В. Сорокін — геній «уявного експерименту» над історичними реаліями, який він з холодним розумом науковця екстраполює на найближче майбутнє, на 10–15 років, та показує своїм читачам, що їх чекає. Найбільш просунуті із них просто бачать фрагменти майбутнього, якщо, звісно, мають мужність дивитися правді в очі.
Ловлять наші діток верескливих, як куріпок, виносять під пахвами. Там, зовні, уже з притулку сирітського приїхав кульгавий цілувальник Овер’ян Трохимович на своєму автобусі жовтому.
Кожен крок туди — подарунок, передчуття радості. Одного зро зуміти не можу — чому Батя вирішив сьогодні лазню влаштувати? Дива! Сьогодні й золотими чечужками насолодилися та ще, виходить, і — попаримось.
— А, щоб тебе… — бурмочу, прибираючи пісню.
— Це ти гарно сказав. Коли б ти на «добрих молодців» валити став, я б тебе зараз же відшмагати наказала. Прямо тут.
— У Москві життя благополучне, люди живуть заможно, бунтів нема, будують новий тракт підземний від Савеловського вокзалу до Домодєдова…