Навіть уві сні щось мерехтливе й вислизаюче бачив. Але не білого коня — дрібне щось, розсипчасте, тужливе…
— Кидай їх до біса, дуй в Оренбург. Там наші з митниками зчепились.
Що тут думати? Думай — не думай, все одно ні чорта не збагнеш.
— Та до чого тут Артамоша! — б’є вона віялом по столу, встає різко.
Тут, ніби слизькі гади в помийній ямі, кишать ворожі голоси: «Свободу Росії!», «Голос Америки», «Вільна Європа», «Свобода», «Німецька хвиля», «Росія у вигнанні», «Російський Рим», «Російський Берлін», «Російський Париж», «Російський Брайтон-Біч», «Російський Лазуровий берег».
Змовкає Государ. Он воно що! Знову тягловий закон комусь із приказних поперек горла став. Не поділили бариші, розбійники!