— А я вам просто так і відповідаю, — вона відвертається, знову втуплюється в бульку холодним поглядом.
— Доброго здоров’я, панове опричники, — каже граф своїм глухим голосом.
Спускаємось кам’яними сходами напівтемними вниз, униз.
Не завжди кінці з кінцями сходяться. Не завжди все виходить у тяжкій і відповідальній роботі нашій. Моя провина — не проінструктував, не проінспектував. Не попередив. Ну, та ніколи було — за Дорогу бився. Так Баті й сказав у виправдання. Хотів був потому заїхати Хоботу по хоботу для науки, але пожалів — йому й так перепало. Від народу.
Зирк, навпроти Університету старого когось шмагати збираються. Цікаво. Пригальмовую, підрулюю. На цьому місці шмагають інтелігенцію. На Манежній, подалі, належить земських шмагати, на Лобному — приказних. Стрільці самі себе шмагають у гарнізонах. А іншу сволоту парять на Смоленській, Міуській, на Можайському тракті й у Ясеневі на ринку.
Перекладено за виданням: Сорокин В. Г. День опричника. — М.: Захаров, 2006