Солодко залишати сім’я своє в лоні дружини ворога держави.
Приїхали! На галявині широкій височить терем чудернацький, із вікових сосен рубаний, із башточками вигадливими, із віконцями ґратчастими, із лиштвами різьбленими, із мідним дахом лускатим, півнями й флюгерами оздобленим. Обнесений терем тином десятиаршинним, з товстелезних і загострених догори колод складений. Такий тин ані людина, ані звір не перелізуть. Хіба що камінний Єрмак Тимофійович переступити спробує, та й той яйця свої гранітні пообдирає.
Та необхідно не лише знайти відповідь, яка б давала нам право перебувати на цьому «святі життя», це право потрібно реалізувати і захистити. І принаймні мені, сподіваюсь, і багатьом думаючим українцям, твори В. Сорокіна можуть суттєво допомогти.
За чверть години домчав Потроха до Дороги. Я її вже, мабуть, років зо три не бачив. І щоразу, коли бачу, — подих перехоплює.
— А я вам просто так і відповідаю, — вона відвертається, знову втуплюється в бульку холодним поглядом.
— Доброго здоров’я, панове опричники, — каже граф своїм глухим голосом.