— Почекайте мене, Андрію Даниловичу, — прима залишає машину, зникає в прохідній.
Відкриває один із прикордонників засувку, двоє інших підскакують до торця труби, притуляють до неї зади свої і пердять.
Заметушився Поярок із Сиволаєм, приліпили вертуху на ворота. Відійшли всі, позатикали вуха. Гахнуло, від воріт дубових — тріски довкола. Ми з палицями — в пролом. А там охорона дворянина — зі своїм паліччям. Вогнепальною зброєю заборонено відбиватися, а то стрільці із променестрілів своїх холодновогненних усіх покладуть. А за Думським законом — з паліччям із челяді хто вистоїть проти наїзду, тому опали не буде.
Двері відчиняються, вивалює решта з дружиною дворянина.
За зойками й бурмотінням розумію — молодих черга настала.
Завмирає граф, ніби змією вкушений. Опускає рисячі очі свої.