— Хаоханьцзи, — Государиня цілує доньку. — Мінмін.
— Та-а-к… — зітхає Государ. — І отакій худобині я довірив доньку свою.
— Зволю я, братику, випити, закусити й попоїсти легенько.
Виходить, не вперше Данилкову паритись. Свистять студенти, улюлюкають.
Розмахується Шка пужалном і починає шмагати. Та так, що замилуєшся. Знає своє діло кат, любить. Повагу народну гарною роботою своєю викликає. Гуляє батіг по сраці піддячій: спершу зліва, потім справа. Акуратна решітка на сраці утворюється. Верещить і виє Данилков, багровіє довгий ніс його.
— Так от, — веде він далі. — На розлучення, виходить, подала дочка Государева. Гадаю, патріарх їх не розлучить. А митрополит Московський розлучити може.