Але ж вона сина виховує, і, мабуть, щочетверга в них зі Штейном сімейні прийоми, інтелігенція оренбурзька збирається. Співають вони романси, п’ють чай із вишневим варенням, а потім — розмови ведуть. І не треба бути Параскою-ясновидицею, щоб здогадатися, про що й про кого вони говорять…
— Серйозна пропозиція, — примружується Батя, обводить нас поглядом. — Обговорити доведеться. Ну, хто?
— Ти ж знаєш, Батю, померла мати моя… — на жалість пробиваю.
— Щось ви всі на чортове зілля підсіли. Знаєте, що тютюн навіки проклятий на семи каменях святих?
— І ще, — князь додає. — У тебе, коли променем крота розтинають, тельбухи з нього вивалюються. Забагато.
— От, вирішив тебе відвідати, — порушує тишу граф. — Не заважатиму?