— А та, що живе з тобою в одному будинку.
Ліпить Поярок вертуху до дверей кутих. Відходимо, вуха рукавицями прикриваємо. Рвонула вертуха — і нема дверей. Та за першими дверима — другі, дерев’яні. Дістає Сиволай різак променевий. Вискнуло полум’я синє, несамовите, вперлося в двері тонкою спицею — і впав проріз у дверях.
А під ним — підручник зі слюсарного виховання, того самого автора.
— Скажи, Ком’яго, за що вони мене так ненавидять?
— На скільки — поки що не знаю. Але сподіваюся, що рано чи пізно пробачить мене Государ.
— Доброго ранку, мамо! — зливається виття дармоїдів воєдино.