— Розумом ти скорботний, голубе. Не дупло, а Росія.
Умиваю обличчя приготованою криничною водою з плаваючими крижинками. Дивлюся в дзеркало. Обличчя запухло трішки, краї носа в синіх прожилках, волосся скуйовджене. На скронях перша сивина. Ранувато, як на мій вік. Але — служба наша така, нічого не вдієш. Тяжке діло державне…
Повертаю на Перший Успенський тракт. Тут ліс іще вищий за наш: старі, вікові ялини. Багато вони побачили на своєму віку.
Схоже на воскресіння мертвих воно. Немов у старе тіло своє, давно померле й у землю закопане, повертаєшся. Ох, і не хочеться!
— Зрозуміли, Батю, — як завжди відповідаємо.
Мудро це з двох причин: по-перше, місце своє молоді отримують в ієрархії опричній, по-друге, рух сімені відбувається від хвоста гусені до голови, що символізує вічний коловорот життя й відновлення братерства нашого. З одного боку, молодь старших поважає, з другого — підживляє. На тому й стоїмо. І слава Богу.