— Андрію Даниловичу, опричнина здатна творити чудеса.
— Здрастуй, здрастуй, зятьку, — сіро-блакитні очі дивляться незворушно. — Читав поему про себе?
Дивлюсь на паркан: по периметру в ялиннику — стрільці з Таємного Приказу, нам на підмогу. Оточено садибу зусібіч іще з ночі за наказом Государевим. Щоб миша капосна не прослизнула, щоб комар підступний не пролетів.
— Розумом ти скорботний, голубе. Не дупло, а Росія.
Умиваю обличчя приготованою криничною водою з плаваючими крижинками. Дивлюся в дзеркало. Обличчя запухло трішки, краї носа в синіх прожилках, волосся скуйовджене. На скронях перша сивина. Ранувато, як на мій вік. Але — служба наша така, нічого не вдієш. Тяжке діло державне…
Повертаю на Перший Успенський тракт. Тут ліс іще вищий за наш: старі, вікові ялини. Багато вони побачили на своєму віку.