— Ага! — киває він. — Розберись, глянь. Там скоморохи щось нове затіяли…
Ага. По голосу Баті чую — щось сталося. Встаємо, хрестимось, виходимо з трапезної. За вибором Баті розумію — розумне діло на нас чекає. У всіх обраних — університетська освіта. Вогул у Свято-Петрограді вивчав казначейську справу, Тягло — у Нижньому Новгороді по книжковому виробництву подвизався, а я в опричнину пішов із третього курсу історичного відділення Московського державного університету імені Михайла Ломоносова. Та й не пішов… В опричнину не йдуть. Її не обирають. Вона тебе обирає.
— Андрію Даниловичу, опричнина здатна творити чудеса.
— Здрастуй, здрастуй, зятьку, — сіро-блакитні очі дивляться незворушно. — Читав поему про себе?
Дивлюсь на паркан: по периметру в ялиннику — стрільці з Таємного Приказу, нам на підмогу. Оточено садибу зусібіч іще з ночі за наказом Государевим. Щоб миша капосна не прослизнула, щоб комар підступний не пролетів.
— Розумом ти скорботний, голубе. Не дупло, а Росія.