Недобре він шкіриться. Ну, ми дітлахів не чіпаємо… Ні, коли наказ придушити потрух — тоді ясна річ. А так — нам зайвої крівці не треба.
Розбудив Государ у нас не тільки гордість за свою країну, а й жаль до тяжкого минулого її. Стоять трійко дітей руських, простягають до нас руки з минулого, з приниженої й ображеної країни. І не можемо ми нічим допомогти їм.
— До речі, пане піддячий, а подорожню, схоже, заднім числом підписано.
У такі хвилини все відразу видно. Ой, як добре видно людину російську! Лиця, лиця оторопілої челяді. Прості російські лиця.
— Сорочка натільна — від усього вільна, живе-поживає, розуму наживає, прокисне-зістариться, в окропі звариться, просушиться, пропрасується, на коханому покрасується, до тіла пригорнеться, добром відгукнеться.
— Для всіх — три карбованці, але для пана опричника — два з полтиною.